Embed Size (px)
Citation preview
SAMMELBÄNDE
DIE WELT DER SLAVEN
POLYSLAV 16
VERLAG OTTO SAGNER MÜNCHEN
Beiträge der Europäischen Slavistischen Linguistik
SBORNIKI
49
HERA
USGE
BER
: SO
NJA
ULRI
CH, E
KATE
RINA
KIS
LOVA
, EM
ILIA
KUBI
CKA
BEITRÄGE DER EUROPÄISCHEN SLAVISTISCHEN LINGUISTIK
(POLYSLAV) BAND 16
DIE WELT DER SLAVEN
S A M M E L B Ä N D E · С Б О Р Н И К И
Herausgegeben von Peter Rehder (München) und Igor Smirnov (Konstanz)
Band 49
2013 Verlag Otto Sagner
München – Berlin – Washington/D.C.
BEITRÄGE DER EUROPÄISCHEN SLAVISTISCHEN
LINGUISTIK (POLYSLAV)
Band 16
Herausgegeben von
Sonja Ulrich Ekaterina Kislova Emilia Kubicka
2013
Verlag Otto Sagner München – Berlin – Washington/D.C.
Bibliografische Information der Deutschen Nationalbibliothek Die Deutsche Nationalbibliothek verzeichnet diese Publikation in der
Deutschen Nationalbibliografie; detaillierte bibliografische Daten sind im Internet über http://dnb.d-nb.de abrufbar
ISBN 978-3-86688-361-1; ISBN (e-Book) 978-3-86688-362-8
© 2013 bei Kubon & Sagner GmbH Heßstr. 39/41 – D-80798 München *** Friedrichstr. 200 – D-10117 Berlin
1532 T Street NW – Washington/D.C. 20009, USA Telefon +49(0)8954218–107; Telefax +49(0)8954218–216
»Verlag Otto Sagner« ist ein Imprint der Kubon & Sagner GmbH Die Auslieferung für die USA übernimmt die Kubon & Sagner Inc., Washington/D.C.
Druck und Bindung: Strauss GmbH, D-69509 Mörlenbach Gedruckt auf alterungsbeständigem Papier
Vorwort
Vom 5. bis 7. September 2012 fand am Slavischen Seminar der Universität Zürich die 16. POLYSLAV-Konferenz statt. Zum Arbeitstreffen reisten 65 TeilnehmerInnen aus Bulgarien, Deutschland, Polen, Russland, Serbien, Slovenien, Tschechien, der Ukraine, Ungarn sowie von anderen Schweizer Universitäten nach Zürich. Präsentiert wurden aktuelle Forschungsergebnisse aus unterschiedlichen linguistischen Themenbereichen (z. B. Construction Grammar, Dialektologie, Onomastik, Phonologie, Semantik, Sprach-geschichte, Sprachkontakt, Sprachverarbeitung, Soziolinguistik uvm.) zu verschiedenen slavischen Objektsprachen wie dem Belarussischen, dem BKS, dem Bulgarischen, dem Polnischen, dem Russinischen, dem Russischen, dem Slovakischen, dem Slovenischen, dem Sorbischen, dem Tschechischen und dem Ukrainischen.
Das 16. Arbeitstreffen wurde von Anna Möhl, Mirjam Zumstein und Sonja Ulrich orga-nisiert, mit finanzieller Unterstützung durch die Vereinigung akademischer Mittelbau der Universität Zürich (VAUZ) sowie durch das Slavische Seminar der Universität Zürich. Ein ganz besonderer Dank geht an Herrn Prof. Dr. Peter Rehder für die sehr geschätzte kontinuierliche Zusammenarbeit und seine Bereitschaft, auch diesen POLYSLAV-Band in die Reihe „Die Welt der Slaven – Sammelbände/Сборники“ aufzunehmen. Sonja Ulrich (Zürich)
INHALTSVERZEICHNIS Vorwort Inhaltsverzeichnis Evgenija Alekseeva Продуктивные модели образования новых имен прилагательных в современном русском языке 1 Summary (Resümee in englischer Sprache) 6
Natalja Belova Cognitive-discoursive approach to a study of derivative words in the Russian and Slovene languages 7 Резюме (Resümee in russischer Sprache) 12 Vira Berkovec’ (Bondarenko) До питання про співвідношення понять „просодія“ й „інтонація“ 13 Summary (Resümee in englischer Sprache) 18
Aleš Bičan Possible and potential syllables in Czech 19 Shrnutí (Resümee in tschechischer Sprache) 25 Vít Boček Praslovanština: lingua franca anebo koiné? 26 Summary (Resümee in englischer Sprache) 33 Zofia Brzozowska Określenia pereł w tekstach staro-cerkiewno-słowiańskich redakcji ruskiej jako przykład orientalizmów 34 Summary (Resümee in englischer Sprache) 38
Nadežda Burkova Церковнославянский язык в рукописном собрании псалмов и кантов XVIII в. Лингвистические трансформации 39 Summary (Resümee in englischer Sprache) 43
Izabela Domaciuk-Czarny Proper names and conventions in the Polish fantasy literature 44 Streszczenie (Resümee in polnischer Sprache) 50
Katarzyna Dróżdż-Łuszczyk Remanenty w leksykonie: finisaż 51 Summary (Resümee in englischer Sprache) 57
Marina Dusowski Beleidigung in der russischen Jugendsprache 58 Резюме (Resümee in russischer Sprache) 62 Henryk Duszyński Die Morphologie der gegenwärtigen Straßennamen von Bautzen und Cottbus 63 Резюме (Resümee in russischer Sprache) 65 Marta Falkowska Confusion all around... On the controversial grammatical status of the Polish word wokół 66 Streszczenie (Resümee in polnischer Sprache) 73
VIII
Joanna Getka „The simple language“ of an 18th century historical treasure of religious literary production 74 Streszczenie (Resümee in polnischer Sprache) 80
Evghenia Goltsev Aspekt-Tempus-Formen bei monolingualen und bilingualen russischsprachigen Kindern und Jugendlichen unterschiedlicher Altersstufen 81 Резюме (Resümee in russischer Sprache) 87 Svitlana Gravani Zu sprachlichen Ausdrucksmitteln der Persuasion in Website-Texten russischer Kinderhilfefonds. Am Beispiel der Strategie „Emotionalisierung“ 88 Резюме (Resümee in russischer Sprache) 94
Robert Grošelj On the supposed Romance lexical and morphological elements in the first Italian-Slovenian conversational patterns 95 Povzetek (Resümee in slovenischer Sprache) 101 Ekaterina Kislova „Природный язык“ и язык обучения в духовном образовании XVIII века 102 Summary (Resümee in englischer Sprache) 108 Katarzyna Knapik-Gawin Obecność anglicyzmów w serbskiej i chorwackiej prasie brukowej oraz materiałach portali plotkarskich 109 Summary (Resümee in englischer Sprache) 114 Ljudmila Kravčenko Неофіційні іменування осіб у селах України. Пропатроніми та проматроніми 115 Summary (Resümee in englischer Sprache) 121
Ekaterina Krjuk Переиздание „Притч Эссопа“ Ильи Копиевского в 1712 году 122 Summary (Resümee in englischer Sprache) 126
Dorota Kruk Mąż stale trwały na wszystko gotowy. Historia leksemu mąż 127 Summary (Resümee in englischer Sprache) 133
Tatjana Kurbangulova Eine soziolinguistische Analyse der Sprachsituation der Tschechen und Slovenen in Deutschland 134 Резюме (Resümee in russischer Sprache) 140
Tatʼjana Loikova-Nasenko Сочетание глаголов с предлогами (в сопоставительном аспекте) 141 Summary (Resümee in englischer Sprache) 147
Aleksander Mudri Назви поля и часцох поля при Руснацох у Войводини 148 Summary (Resümee in englischer Sprache) 154
Ildikó Pálosi Дистрибутивность как значение некоторых способов глагольного действия 155 Summary (Resümee in englischer Sprache) 161
Marijana Parzulova Болгарский язык конца ХХ-начала ХХI века 162 Summary (Resümee in englischer Sprache) 167
IX
Lăčezar Perčeklijski Наблюдения върху превода на заповеди от Стария завет в старобългарски евангелия 168 Summary (Resümee in englischer Sprache) 173
Małgorzata Rutkiewicz-Hanczewska Non-verbal communication of people suffering from common noun naming disorders and proper noun naming disorders 175 Streszczenie (Resümee in polnischer Sprache) 180
Lucie Rychnovská Deutsche Einflüsse in der tschechisch geschriebenen Korrespondenz von Bedřich Smetana 181 Shrnutí (Resümee in tschechischer Sprache) 185 Ol’ga Saprikina Славянский съезд 1867 г. и развитие идей славянской общности 186 Summary (Resümee in englischer Sprache) 191
Natalia Siudzińska Formy ekspresywne a deminutywne. Na materiale derywatów utworzonych od pospolitych nazw osobowych 192 Summary (Resümee in englischer Sprache) 198
Marzena Stępień Czy parenteza rzeczywiście jest zjawiskiem składniowym? 199 Summary (Resümee in englischer Sprache) 208
Vera Stoljarova „Мне сверху видно все“: Точка зрения наблюдателя как критерий номинации пространства с помощью наречий типа вверху, снизу, наверх 209 Summary (Resümee in englischer Sprache) 215
Kamil Szafraniec Frazeologia polska w wybranych przekładach na język słoweński 216 Summary (Resümee in englischer Sprache) 221
Svetlana Terechova Типы номинативной референции в русском, украинском и английском языках: Полипарадигмальное исследование 222 Summary (Resümee in englischer Sprache) 228
Svetla Tomanova Преводът на собствените имена 229 Summary (Resümee in englischer Sprache) 233
Piotr Tomasik Nazwy handlowe pojazdów komunikacji miejskiej w Polsce 234 Summary (Resümee in englischer Sprache) 239
Zuzana Týrová Vplyv majoritného – srbského jazyka na materinský jazyk Slovákov vo Vojvodine. Srbčina a slovenčina v kontakte 240 Summary (Resümee in englischer Sprache) 245
Jasna Uhláriková Zvratné zámená v slovenských frazémach 246 Summary (Resümee in englischer Sprache) 251
Magdalena Wanot-Miśtura Word-formation paradigms of Polish adjectives and nouns designating mental features 252 Streszczenie (Resümee in polnischer Sprache) 258
X
Alicja Wójcicka Podsuwać (myśl), podrzucać (pomysł), poddawać (kwestię). O pewnej grupie czasowników mówienia 259 Summary (Resümee in englischer Sprache) 265
Aneta Wysocka Inny, czyli kto? Inny, ale jaki? Językoznawcza glosa do rozważań o spotkaniu kultur 266 Summary (Resümee in englischer Sprache) 272
Ulrich, S., Kislova, E., Kubicka, E. (Hrsg.) 2013. Beiträge der Europäischen Slavistischen Linguistik (POLYSLAV) 16. München – Berlin – Washington/D.C., 1-6.
(Die Welt der Slaven. Sammelbände/Сборники. 49.)
П Р О Д У К Т И В Н Ы Е М О Д Е Л И О Б Р А З О В А Н И Я Н О В Ы Х И М Е Н П Р И Л А Г А Т Е Л Ь Н Ы Х
В С О В Р Е М Е Н Н О М Р У С С К О М Я З Ы К Е
Введение „Имя прилагательное – это важнейший выразитель точной определительной харак-теристики предмета, явлений объективной действительности“ (Валгина 2001:191).
Новые явления в жизни общества – в политике, экономике, производстве, нау-ке и культуре – фиксируются появлением не только новых имен существитель ных, которые отражают сущностные явления окружающей действительности, но и новых прилагательных, которые эти сущностные явления определяют, характе-ризуют, уточняют и оценивают: (1) Прозрачные выборы, форфейтинговые операции, сверхпрочный зонт, эргономичный ди-
зайн, неядерно-взрывные эксперименты и др. Следовательно, появление новых имен прилагательных – объективная необходи-мость фиксации и характеризации новых явлений окружающего мира.
В данной статье рассказывается о результатах диссертационного исследования Адъективные новообразования в современном русском языке, защита которого состоялась в Санкт-Петербургском университете в мае 2011 г. (г. Санкт-Петер-бург, Россия). В работе анализу подверглись 304 лексических и около 70 семанти-ческих адъективных единиц. Глубиной поиска языковых единиц являлся рубеж XX-XXI вв. (1990-2011), т. е. основной корпус относился преимущественно к ука-занному периоду, хотя отдельные единицы могли бы быть и старше. Источниками языкового материала послужили печатные и электронные издания газет, журна-лов (Метро, Дело, Петербургский дневник, Аргументы и факты и др.; Огонек, Tatler, Glamour, Аэрофлот), Интернет-сайты (поисковые системы, социальные сети: yandex.ru, vkontakte.ru), печатные, звуковые и музыкальные формы рекламы (вывески, реклама в метро, надписи на товарах), некоторые художественные тек-сты П. Дашковой, Д. Сучкова и др., Налоговый кодекс РФ, а также теле- и радио-передачи (Новости, Однако, Пусть говорят, Другие новости, Давай поженимся) и живая устная речь. Часть текстовых материалов была извлечена из Националь-ного корпуса русского языка.
Результаты исследования показали, что создание адъективных новообразова-ний проходит в настоящее время в двух направлениях:
1) Экстенсивно-количественном – простые прилагательные широко образуются от основ имен существительных, прилагательных, реже глаголов при помощи морфологического способа адъективного словообразования, главным образом, суффиксации, менее префиксации и суффиксально-префиксального способа; сло-жносоставные прилагательные рождаются путем сложения основ, реже путем сра-щения, а также на основе смешанных способов адъективного словообразования;
2) Интенсивно-модификационном – путем качественного семантического пре-образования у существующих прилагательных появляются новые значения и смы-слы, либо за счет прибавления к известным прилагательным субъективно-оценоч-ных префиксов и суффиксов возникают новые модификационные значения из-вестных слов.
Евгения Алексеева 2
1. Суффиксация Наиболее востребованными в номинации новых явлений и понятий именами при-лагательными являются собственные ресурсы; особенно продуктивно морфологи-ческое словообразование при особой активности аффиксальных способов. Наи-более динамичным процессом продолжает оставаться суффиксальный способ (52,96% – 161 единица). С одной стороны, простые адъективные новообразования создаются по регулярным типовым моделям, основами в которых являются ино-язычные существительные и русские форманты (заимствованное существитель-ное + русский суффикс). В основном – это существительные с предметным зна-чением или значением ‘лица’ и русские высокопродуктивные форманты -ов-/-ев-, -ск-, -н- и их морфы: (2) Ноутбук + -ов(ый) → ноутбуковый, лаунж + -ев(ый) → лаунжевый, мериджмейкер + -ск(ий)
→ мериджмейкерский, пиар + -ск(ий) → пиарский, мейнстрим + -овск(ий) → мейнстримо-вский, риэлтер + -н(ый) → риэлтерный и др. (современные СМИ, Интернет).
В образованиях от существительных со значением ‘предмета’, ‘явления’, ‘места’, ‘пространства’ используются форманты -ов-/-ев-, -овск-, -н-, а со значением ‘лица’ – -ск-, -овск-, -н-; доминирующей является словообразовательная модель с суф-фиксом -ов-/-ев- (55 единиц), что определяется его широкими сочетаемостными возможностями, ср.:
[...] суффикс -ов- в формальном отношении не знает ограничений, так как не вызывает чередо-ваний на морфемном шве и легко сочетается с основами, оканчивающимися на группу со-гласных (Земская 1991:153).
В настоящее время это особенно значимо, так как многие заимствования в конце XX в. из английского языка (американского его варианта) имена существительные (м. р., 1 скл., оканчивающиеся на одну или несколько согласных) демонстрируют высокую словообразовательную активность в порождении новых относительных прилагательных: (3) Интерфейсовый, киднеппинговый, транкинговый, брэйковый (брейковый), хардовый, кант-
ровый, трэшевый (трешевый), транковый, хэдхантинговый и др. Недостаточная освоенность в современном русском языке некоторых заимство-ванных существительных сказывается на форме производных имен прилагатель-ных, которые приобретают разную фонетико-орфографическую оформленность в основе или финали слова и функционируют в настоящее время в разных вариан-тах, ср.: (4) БрЭндовый и брЕндовый; лауНЖевый и лауНДЖевый; оФФшорный и оФшорный; риЭлтЕр-
ский, риЕлтОрский и риЭлтОрский; тинейджЕрский и тинейджЭрский (тинЕЙджерный и тинЭЙджерный); прайм-таймовый и праймтаймовый и др. (Интернет).
Такая общая тенденция свидетельствует, на наш взгляд, об отсутствии домини-рующего способа освоения заимствованных слов русским языком. При массовом потоке заимствований предшествующий языковый и речевой опыт не успевает оказать должного влияния на новообразования, поскольку заимствованные слова сразу же вовлекаются в широкое использование в разных письменных текстах, в которых и функционируют во всевозможных формах.
С другой стороны, можно отметить новообразования, создаваемые вопреки ти-повым моделям, по нестандартным, индивидуально-авторским типам при участии в основном русских производящих основ (существительных, глаголов, прилага-тельных, наречий) и продуктивных суффиксов:
Продуктивные модели образования новых имен прилагательных... 3
(5) Суперическая фотка, взрословские фильмы, мамский сайт (сленг, форум), титроемые про-граммы, холодновастая квартира, саркозливое издание, ботательное настроение, джин-сатые фаны, битковые стадионы и др. (Интернет, телевидение).
Создание подобных адъективных новообразований становится возможным при использовании нетипичных производящих основ, путем нарушения связей между компонентами, путем языковой игры, а также как следствие малограмотного вла-дения родным языком и его внутренними закономерностями.
2. Префиксация В сфере префиксального и префиксально-суффиксального адъективного словооб-разования (22,37% – 68 единиц) были выделены следующие закономерности. Во-первых, участие собственно русских и заимствованных префиксов без-, после-, анти-, пост-, квази-, супер-, ультра-, экстра- и др. с русскими производящими основами (именами прилагательными) отмечается не только в книжной, но и в разговорной речи (тип модели: русский префикс + русская основа; иноязычный префикс + русская основа): (6) Антиядерная стратегия (полит.), антигерпетический пластырь (мед.), неденежный заем
(фин.) и антизимний коцерт, послеоскаровская вечеринка, безъядерное будущее (разг.) и др. Префиксально-суффиксальное образование активно посредством сочетания су-ществительного с предлогом и высокопродуктивных суффиксов -н-, -ов- (тип мо-дели: предлог + существительное + русский суффикс): (7) Безотзывная гарантия (гарантия без отзыва + -н(ый)), безмедальные годы в спорте (без
медалей + -н(ый)), предбрачный период (перед браком + -н(ый)) и др. Во-вторых, высокое порождение модификационных образований в сфере адъек-тивной лексики при помощи префиксов супер-, сверх-, экстра-, ультра-, мега- обусловливается реализацией возможностей потенциального словообразования, которое становится продуктивным в частных случаях номинативно-коммуника-тивной потребности: (8) Экстрамолочный шоколад Roshen, ультратонкий ноутбук Aser, мегастильный коммуни-
катор с функцией GPS-навигации, ультрамелкая формула распыления, сверхлюксовая стра-ховка, суперпопулярный бренд и мн. др. (реклама).
В-третьих, выражение повышенной экспрессии и эмоциональности проявляется в высокой активности использования заимствованных префиксов со значением ‘интенсивности, очень высокой степени признака’ при особой активности фор-манта супер-. Однако, несмотря на то, что в РГ-80 указывается, что „словообразо-вательный тип с префиксом супер- продуктивен в газетно-публицистической ре-чи“ (Русская грамматика I, 1980:311), на современном этапе развития русского языка мы отмечаем широкое распространение адъективных новообразований с префиксом супер- не только в газетных текстах, но и в сети Интернет при ком-ментировании или оценке каких-либо событий: (9) Супердревние фотки, суперчистый автомобиль, супернадежный голкипер, супермягкий
крем, суперпитательный батончик, суперустойчивый блеск для губ, суперэффектное пла-тье и др.
Евгения Алексеева 4
3. Сложение, сращение и смешанные способы Широкую свободу проявляют в русском языке на современном этапе его развития и составные адъективные новообразования (24,67% – 75 единиц), появление кото-рых обусловлено потребностями номинации разного рода сложных многокомпо-нентных понятий и признаков: (10) Эстетико-стоматологический центр, товаро-фьючерсные контракты, опытно-конструк-
торские работы, навигационно-связное устройство, туристско-рекреационная зона и др. Самым продуктивным способом образования новых сложных прилагательных яв-ляется сложение. В современном русском языке большинство новых сложных прилагательных (или чистых сложений) являются двухкомпонентными, хотя могут состоять из трех и более компонентов. Заметно преобладают новые слож-ные новации с сочинительной связью основ: (11) Навигационно-связной (навигационный + -о- + связной), водно-железнодорожный (водный
+ -о- + железнодорожный), бактериально-паразитический (бактериальный + -о- + паразити-ческий), товарно-материальный (товарный + -о- + материальный) и др.
Анализ показал, что чаще всего в качестве опорных компонентов выступают от-субстантивные суффиксальные имена прилагательные с суффиксами -н-, -ов-, а также и некоторыми другими суффиксами: (12) Накопительно-ипотечный (от ипотека + -н-), театрально-зрелищный (от зрелище + -н-),
вкусномолочный (от молоко + -н-) и др.; врачебно-трудовой (от труд + -ов-), кварц-полешпа-товый (от полешпат + -ов-), апатито-нефелиновый (от нефелин + -ов-) и др.; эстетико-стоматологический (от стоматология + -ическ-), навигационно-гидрографический (от ги-дрография + -ическ-) и др.
В количественном отношении преобладают сложные атрибуции с терминологи-ческим содержанием, которые входят в состав аналитических номинаций отрасле-вой лексики и заметно пополняют отраслевую специальную лексику коммерчес-кой, финансовой и экономической сфер: (13) Наукоемкий рынок, лимитно-заборная карта, навигационно-связное устройство, товарно-
материальные запасы и др. Отмечаются также случаи, в которых наблюдаются разного рода стяжения, сокра-щения. Некоторые из них представляют собой начальные части слов и функцио-нируют в составе сложного адъективного новообразования в качестве аналити-ческих прилагательных (аналитов): (14) Фотореактивный (фотографические реактивы + -н(ый)); капремонтный (капитальный ре-
монт + -н(ый)) и др. В качестве основ могут выступать и глагольно-именные словосочетания: (15) Зубодробительный боевик (дробить зубы + -тельн(ый)), знакосочетательные процессы (со-
четать знаки + -тельн(ый)), крышесрывательный французский рок (срывать крышу + -тельн-(ый)) и др.
Достаточно продуктивными являются сложно-суффиксальные образования с со-чинительным или подчинительным характером отношений производящих основ, которые чаще всего представляют атрибутивные словосочетания:
Продуктивные модели образования новых имен прилагательных... 5
(16) Лыжегоночное золото (лыжные гонки + -н(ый)); среднесписочная численность работников (средний список/ч + -н(ый)); беловоротничковая безработица (белые воротнички + -ов(ый)) и др.
В публицистике высока продуктивность создания и использования окказиональ-ных ситуативных сложных адъективных новообразований, которые зачастую строятся по продуктивным узуальным моделям: (17) Списывать с н е в и н н о - с о с р е д о т о ч е н н ы м видом – искусство, доступное лишь
виртуозам // Арбат-престиж, сент. 2007, с.100; Т а л а н т н о - д е н е ж н ы е отношения // Tatler, авг. 2010, №51; У м н о ж а д н ы й сайт – сайт для умных и жадных // yandex.ru, 01.10.11; На Невском все т у р и с т с к о - г р а б и т е л ь с к о е // инд., 28.04.10; Сегодня у нас п е с е н н о - м у з ы к а л ь н о - з а п а д н о - в о с т о ч н о - п р и б а л т и й с к а я кухня // инд., 1 канал, передача Смак, 03.04.10 и др.
4. Семантические преобразования имен прилагательных Процесс семантического переосмысления является яркой чертой развития и со-вершенствования признаковых значений. Возникновение новых переносных зна-чений, трансформации существующих признаковых значений, протекающие под влиянием метафоризации, метонимизации, семантического сдвига, приводят к развитию полисемии среди многих имен прилагательных: (18) Авральный ремонт дорог; долгоиграющий проект; штатный режим; сетевая литература;
длинные деньги; бюджетные макароны; убойные цены и др. При создании подобных имен прилагательных, с одной стороны, удовлетворяется потребность в номинации новых актуальных понятий экономики, бизнеса, СМИ, Интернета и т. п., с другой стороны, существующие явления получают дополни-тельные характеризующие значения: положительные и отрицательные (подробнее см. (Алексеева 2012)).
5. Выводы Таким образом, появление новых имен прилагательных и новых признаковых зна-чений – результат общественного и индивидуального языкового освоения совре-менной действительности, которая особенно нуждается в новых атрибутах. Все процессы адъективного словообразования функционируют и развиваются в русле общих закономерностей современного русского языка.
А б б р е в и а т у р ы
инд. индивидуальное мед. медицинское полит. политическое разг. разговорное СМИ средства массовой информации фин. финансовое
Евгения Алексеева 6
Л и т е р а т у р а
Алексеева, Е. В. 2011. Адъективные новообразования в современном русском языке. Диссертация на соискание звания кандидата филологических наук. Санкт-Петербург.
Алексеева, Е. В. 2012. Новые значения старых адъективных номинаций. В: Kislova E., Knapik-Gawin K., Kubicka E., Szafraniec K., Tomancova M., Ulrich S. (Hrsg.) Beiträge der Europäischen Slavistischen Linguistik (POLYSLAV) 15. München – Berlin – Washington, 1-5.
Валгина, Н. С. 2001. Активные процессы в современном русском языке. Москва. Земская, Е. А. 1991. Относительные прилагательные как конструктивный элемент номинативной
системы современного языка. В: Грамматические исследования: функционально-стилисти-ческий аспект. Морфология. Словообразование. Синтаксис. Москва, 132-165.
Русская грамматика Т. 1, 1980. Москва.
Summary The article deals with the productivity of the different models in the word-formation of new adjectives and its significant role in expanding the vocabulary of the Russian language at this stage of development.
Particular attention is paid to the most active affixes. Productive word-formation of simple and com-posite new adjectives are described in this article, and applied to adjective word-formation of today.
Санкт-Петербург Е в г е н и я А л е к с е е в а ([email protected])
Ulrich, S., Kislova, E., Kubicka, E. (Hrsg.) 2013. Beiträge der Europäischen Slavistischen Linguistik (POLYSLAV) 16. München – Berlin – Washington/D.C., 7-12.
(Die Welt der Slaven. Sammelbände/Сборники. 49.)
C O G N I T I V E - D I S C O U R S I V E A P P R O A C H T O A S T U D Y O F D E R I V A T I V E 1 W O R D S I N T H E R U S S I A N A N D S L O V E N E
L A N G U A G E S
At present, different approaches to the study of word formation are popular in Slovene and Russian linguistics.
In Slovene linguistics, a current approach to word-formation is the syntactic one. It is presented, for example, in works of Ada Vidovič Muha. According to her theory „every derivative is a transformational variant of a defined non-clausal word phrase, the syntac-tic base“ (Vidovič Muha 2011:342). With respect to the element of the syntactic base that is transformed into the formant, she distinguishes four types of syntactic bases and determines the number of word-formation procedures that are possible in the Slovene language (ibid:343).
In Russian linguistics, the relations between syntax and word-formation were also studied and are presented, for example, in works of Efim Ginzburg (Гинзбург 1979). Today, an increasing amount of research represents two other approaches – a functional (or a communicative) one and a cognitive one. They are based on two main language functions – to be an instrument of communication and of cognition.
Functional word formation analyzes what functions can be fulfilled by derivational means. There are three main ways to describe those functions.
The first is to analyze derivational means’ functions in a wider context of language functions to establish how different word-formative means perform a certain language function (see the works of Кильдибекова 1997, Найден 2001, Резанова 1996, Хажие-ва 2006 and others).
The second is to describe derivational means’ functions in a text structure (see the works of Баталов 2004, Блинова 1987, Земская 1992 and 2007, Кубрякова 2004, Снежкова 2000, Швед 1985 and others).
The third way of describing functions of word-formative means is to establish what function the word formation fulfils according to the communicative intention of a speaker. Such functions are described in the works of Elena Zemskaja. She sug-gested that we distinguish six of them: nominative (or naming) function, constructive function, compressive, stylistic, expressive and playful functions (Земская 1992:8-12; Земская 2007:186).
The second approach to studying word formation that became popular in recent years is a cognitive approach (see e.g. works of Кубрякова 2004, Петрухина 2002 and others). A language fulfils a cognitive function because it serves as an instrument of thought, as means of acquisition, storage and transfer of information. Describing word-formation from the cognitive perspective, we are detecting what role derivational means play in the processing of knowledge of the world.
According to an eminent Russian researcher, Elena Kubrjakova, the most promising direction in the study of word formation is a combination of functional and cognitive approaches, which yields a cognitive-discursive approach (Кубрякова 2004:406). This is based on the idea of the interrelatedness and interdependence of communicative and cognitive functions. In this case, we understand a language as a cognitive process con-
�������������������������������������������������������������1� The term derivative is used in the article in a broad sense and also covers compounds, clippings,
acronyms and abbreviations.
8 Natalia Belova
ducted in communicative activities and provided by special cognitive structures and mechanisms in the human brain (ibid:406).
This article is an attempt to describe six functions of word-formative means from the cognitive perspective, to reveal how the cognitive-discursive approach works in Russian and Slovene word formation. Nonce words from modern Russian and Slovene prose are used as examples2. If the source of the example is different, it is specified.
1. Nominative function There are three types of knowledge that are important for the communication: knowl-edge of the world, knowledge of the language, and knowledge of the conditions of speech (Кубрякова 2004:406-407).
Two types of knowledge are necessary to create a derivative fulfilling the nominative function: knowledge of the world (because we name a certain object of extra-linguistic reality) and knowledge of the language (because in creating a derivative we are using the word-formative means of a language system).
According to studies from a functional perspective, there are at least two groups of such complex words (Земская 1992:175).
The derivatives of the first group are formed to name an object that does not have a commonly used name in a language. For example, the Russian nonce word алёк-нуть (derived from алё) means ,to say hello on the phone’ (Л. Улицкая, Искренне Ваш Шурик). There is no commonly used verb to describe this action in the Rus-sian language.
The same works for the Slovene nonce word ritočeden (M. Remec, Iksia), which is a compound formed from two commonly used words: a noun rit (a vulgar word for ,but-tocks’) and an adjective čeden ,pretty’. So, the new compound ritočeden has a meaning that is not expressed in Slovene language by a commonly used noun: ,a person who has pretty buttocks’.
The second group includes derivatives that are formed to specify a commonly used word, to express a certain meaning more exactly. For example, there are at least two sty-listically neutral Russian words that mean ,to drink alcohol’: пить and пьянствовать. However, that is not enough for Vasily Aksenov. He wants to emphasize that the cha-racters of one of his novels are not only drinking alcohol but also behaving like alco-holics. Thus, he creates the nonce word алкогольствовать from the commonly used noun алкоголик (В. Аксенов, Новый сладостный стиль).
In the Slovene language, there is a female noun tujka, which can mean ,a foreigner’ or ,a stranger’. To avoid such ambiguity, Miha Remec creats a noun tujinka (M. Remec, Iksia), which means ,a woman from a foreign country’ (< tujina).
It seems that from the cognitive perspective (as opposed to the functional one) the difference between these two groups of derivatives is not so significant, because in both cases a certain group of concepts, which is new for the language speakers, obtains a name and finds its place in a language picture of the world. A complex and long cog-nitive structure is replaced by a linguistic sign, which makes it easier to operate within human consciousness, thereby facilitating mental processes (Кубрякова 2004:421).
�������������������������������������������������������������2�The Slovene examples in this article are mainly taken from Logar 2003.
Cognitive-discursive approach to a study of derivative words... 9�
2. Constructive function Some derived words perform discursive functions. For example, derivatives that fulfil a constructive function are formed to simplify syntactic construction of speech, to ex-press as much information as possible with the minimum number of means (ibd:409). This function is usually performed by syntactic derivatives (according to Jerzy Kuryło-wicz) that have the same meaning as their underlying words but belong to a different part of speech. For example: (1a) Долгое рысканье в аптечке еще более расстроило ее (Г. Щербакова, Армия Любовников). The noun рысканье is a new syntactic derivative, made from a commonly used verb рыскать ,to prowl, to look for’. It’s a simple sentence but if it was formed with only commonly used words, it would be a complex one: (1b) То, что она долго рыскала в аптечке, еще более расстроило ее.
,The fact that she was looking in the medicine chest for a long time upset her even more’ Thus, a new syntactic derivative рысканье replaces here a part of a complex sentence: то, что она рыскала ,the fact that she was looking’.
A similar Slovene example can be found in the novel Iksia by Miha Remec. This is a novel about a robot that combines both (female and male) sexes. From a commonly used adjective obojni, which means ,both’, the author forms a new syntactic derivative obojnost, which is a noun with the same meaning as its underlying adjective. In this case syntactic derivation also helps to avoid a complex sentence. For example, the ro-bot says: (2) Ne maraš moje obojnosti... (M. Remec, Iksia)
instead of: Ne maraš tega, da sem obojna... ,You don’t like the fact that I am both...’
3. Compressive function The point of the compressive function is in shortening of the words (Земская 1992:9). It has similarities with the nominative and constructive functions. Like the constructive function, it minimizes the number of language means used in the act of speech; like the nominative one, it facilitates mental processes. For example, Alexey Ivanov in his novel Блуда и МУДО creates an abbreviation КВ from the expression Кризис Вербальности ,Crisis of Verbality’. (3) Эту ситуацию Моржов называл [...] КВ: Кризис Вербальности. Суть его была в том, что
слово потеряло способность становиться Делом (А. Иванов, Блуда и МУДО). ,Morzhov called this situation [...] CV: Crisis of Verbality. The point of it was that a word lost its ability to become an Act’.
Some derivatives perform nominative and compressive functions at the same time. This is caused by the fact that sometimes in the beginning we have to isolate a certain fragment of the world, name it by using more than one word and then shorten the expression we created. Thus, we perform two operations: naming and shortening. This is very well illus-trated by a group of Slovene complex words called e-tvorjenke3 ,e-derivatives’. Probably the most popular among them is e-pošta ,e-mail’, formed from elektronska pošta ,elec-tronic mail’. This is a neologism, a new commonly used word (it has 20.016 examples in �������������������������������������������������������������
3�The examples of e-tvorjenke given below are taken from Gigafida: the biggest corpus of the Slovene language that has almost 1.15 billions of words (tokens) gathered from selected texts written in Slovenian of different genres and styles.
10 Natalia Belova
Gigafida), but there are many such derivatives that can be called nonce words, because it is possible to find them in electronic corpora of the Slovene language in only a very few contexts: (4) e-nadzor < elektronski nadzor ,electronic control’ (5 examples in Gigafida)
e-odnos < elektronski odnos ,electronic relationship’(4 examples in Gigafida) e-cerkev < elektronska cerkev ,electronic church’ (2 examples in Gigafida)
In all these examples, a new object of extralinguistic reality obtained a two-word name and then the name was shortened.
4. Expressive function A derivative fulfils expressive function if it is formed to express the speaker’s attitude to the object of speech (Земская 1992:9). For example, the Slovene nonce word Sloven-celj, created by Svetlana Makarovič from the commonly used neutral word Slovenec, shows the author’s negative attitude to it.
The knowledge of the conditions of speech is very important for the expressive func-tion (Кубрякова 2004:407). In the following example – бывшенькая (жена) – the diminutive is formed from the adjective бывшая ,ex, former’ and can have an affectio-nate or a pejorative, ironic meaning. To understand which meaning it has, we need to know under what circumstances it is used in a certain text. One of the main female char-acters of the novel Искренне ваш Шурик by Ljudmila Ulickaja loses her husband and her flat because of her husband’s ex-wife. So there is no doubt that the derivative бывшенькая has a pejorative meaning in this text.
5. Stylistic function This function is related to the knowledge of the language. Pure stylistic function is pre-sented when the difference between the derivative and its underlying word is only in their stylistic nuance (Земская 1992:9). For example, the Russian colloquial derivative интервьюшка (В. Аксенов Новый сладостный стиль) performs the stylistic function because it is formed from the stylistically neutral noun интервью ,interview’.
In the Slovene derivational pair breztežnost ,weightlessness’ > breztežje (M. Remec Iksia) the underlying word (breztežnost) is not stylistically marked and the nonce word derived from it (breztežje) is literary.
According to the language material, it is possible to conclude that the biggest part of nonce words in modern Russian and Slovene prose fulfil their stylistic function as a sec-ondary one, because such words are often stylistically marked and their underlying words are stylistically neutral or marked in a different way. So authors often create nonce words to make their prose stylistically brighter.
6. Playful function Before describing the playful function it is necessary to say some words about infer-ence. This is a very important cognitive operation, a process of deriving logical conclu-sions based on certain linguistic forms (Кубрякова 2004:411). Inference can be based on knowledge of the language. That is how we understand the meaning of a large group of nonce words that we see for the first time: we compare a new derivative to commonly used derivatives of the same word-formative type. The inference can also be based on knowledge of the context (ibd:402). For example, in order to establish the precise mean-ings of derivatives like бывшенькая and obojnost (see above) we had to know the con-text, i.e. the plots of the novels in which they were used.
Cognitive-discursive approach to a study of derivative words... 11�
The creation and understanding of derivatives performing the playful function is impos-sible without inferences (ibd:414). For example, it is very important for compounds with multiple motivations: (5) В тот же день он уехал в свой Ленинград, оставив её в полном смятении. Обещал вскоре при-
ехать. Но проходила неделя за неделей, от сердечного многоожидания остался у Верочки один только горький осадок (Л. Улицкая, Искренне Ваш Шурик).
The compound многоожидание can have two different meanings depending on from which underlying words it was formed. It can mean ,a long wait’ if it is formed from много ожидания or ,a high expectation’ if the underlying words are ожидание много-го. The inference based on knowledge of the language helps us to understand the double meaning of the compound, to see that this is an example of a language pun.
The inference can also be based on cultural knowledge. For example, the compound vesoljeplovstvo created by Miha Remec (M. Remec Iksia) is a loan translation of a bor-rowed word kozmonavtica, which is of Greek origin: vesolje means ,space’ and plovstvo means ,sailing’. This compound can be treated as an example of a language pun if we see it as a commentary on Slovene language policy. Nowadays, many borrowed words are translated into Slovene language. For example: (6) computer is računalnik (< računati ,to calculate’)
printer is tiskalnik (< tiskati ,to print’) CD (compact disc) is zgoščenka (< zgoščati ,to concentrate, to make denser’) toaster is opekač (< opekati ,to toast’) etc.
Not all such calques are commonly used. Corpora of Slovene language show that some-times a borrowed word is more frequent than its loan translation, because it is shorter and easier to use. Therefore a compound like vesoljeplovstvo could be considered an ironic attempt to create a new Slovene word to replace a borrowed one.
Summarizing the above, the complex cognitive-discursive approach applied to both Russian and Slovene word-formative systems gives interesting and valuable results. It supplements other approaches to the study of word formation and allows comprehensive descriptions of the functions of derivatives, as well as the particularities of their imple-mentation and interaction.
R e f e r e n c e s
Logar, N. 2003. Besedotvorna stilistika. Magistrsko delo. Ljubljana. Remec, M. 2001. Iksia ali slovo od živostrojnega človeka. Maribor. Vidovič Muha, A. 2011. Slovensko skladenjsko besedotvorje. Ljubljana. Аксенов, В. П. 1996. Новый сладостный стиль. Москва. Баталов, О. Г. 2004. Когнитивно-функциональный аспект окказионального словообразования в ху-
дожественном тексте: дисс. ... кандидата филол. наук. Нижний Новгород. Блинова, О. И. 1987. Мотивационно связанные слова на газетной полосе. В: Янценецкая, М. Н.
(Отв. ред.): Номинативные единицы языка и их функционирование. Кемерово, 66-75. Гинзбург, Е. Л. 1979. Словообразование и синтаксис. Москва. Земская, Е. А. 1992. Словообразование как деятельность. Москва. Земская, Е. А. 2007. Игровое словообразование. В: Земская, Е. А. (ред.): Язык в движении: к 70-
летию Л. П. Крысина. Москва, 186-193. Иванов, А. И. 2007. Блуда и МУДО. Санкт-Петербург. Кильдибекова, Т. А. 1997. Функциональное словообразование русского языка. Уфа. Кубрякова, Е. С. 2004. Язык и знание. На пути получения знаний о языке: части речи с когнитив-
ной точки зрения. Роль языка в познании мира. Москва. Курилович, Е. 1962. Очерки по лингвистике. Москва.
12 Natalia Belova
Найден, Е. В. 2001. Функции мотивационно связанных слов в народно-разговорной речи: На диа-лектном материале: дисс. ... кандидата филол. наук. Томск.
Петрухина, Е. В. 2002. О производном слове в русском языке с когнитивной точки зрения. В: Виноградов, В. А. (Ред.): С любовью к языку. Сб. науч. тр. Посвящ. Елене Самойловне Куб-ряковой. Москва – Воронеж, 206-212.
Резанова, З. И. 1996. Функциональный аспект словообразования: Русское производное имя. Томск. Улицкая, Л. Е. 2003. Искренне ваш Шурик. Москва. Снежкова, И. А. 2000. Функции словообразовательных конструкций в художественном тексте:
На материале новеллы Т. Манна „Марио и волшебник“: дисс. ... кандидата филологических наук. Хабаровск.
Хажиева, З. Р. 2006. Функциональный аспект словообразовательных типов имен существитель-ных (на материале русского и башкирского языков). Уфа.
Швед, В. И. 1985. Словообразование и текстообразование (На материале современного немецкого языка). Вопросы языкознания 4, 115-121.
Щербакова, Г. Н. 2001. Армия любовников (В поисках окончательного мужчины). 2-ое изд. Москва.
Резюме
Одним из наиболее перспективных направлений в изучении особенностей функционирования производного слова представляется когнитивно-дискурсивное направление – синтез функциональ-ного и когнитивного подходов к изучению языка (см. работы Е. С. Кубряковой, Е. В. Петрухиной и др.). В основе данного направления лежит идея взаимосвязанности и взаимообусловленности когнитивной и коммуникативной функций языка, что позволяет установить, какую роль в об-работке знаний о мире выполняют те или иные функции словообразовательных средств.
В последнее время в русистике данный подход к изучению словообразования становится все более популярным, в то время как в словенском языкознании преобладает синтаксический подход.
В статье доказывается актуальность и значимость дискурсивно-когнитивного направления в изучении словообразования не только русского языка, но и словенского, излагаются результаты описания функций словообразовательных средств русского и словенского языков с когнитивно-дискурсивных позиций на материале неузуальных дериватов современной прозы.
Ljubljana N a t a l i a B e l o v a ([email protected])
Ulrich, S., Kislova, E., Kubicka, E. (Hrsg.) 2013. Beiträge der Europäischen Slavistischen Linguistik (POLYSLAV) 16. München – Berlin – Washington/D.C., 13-18.
(Die Welt der Slaven. Sammelbände/Сборники. 49.)
Д О П И Т А Н Н Я П Р О С П І В В І Д Н О Ш Е Н Н Я П О Н Я Т Ь „ П Р О С О Д І Я “ Й „ І Н Т О Н А Ц І Я “
Вступ У лінгвістичній літературі доволі часто змішують або ототожнюють терміни „просодія“ й „інтонація“, оскільки надсегментність і звукова специфіка, властиві просодії мовлення, характеризують також і засоби інтонації. Такий стан речей може спричинити неабияку термінологічну плутанину й нерозуміння суті описуваних фонетичних явищ, тому нашим завданням було розглянути й дати спробу систематизації різних поглядів на просодію й інтонацію. Перед тим, як провадити зіставний аналіз цих понять, коротко їх розглянемо.
Просодія (від д.-гр. προσώδία – наголос) виникла в античній граматиці як учен-ня про наголос (насамперед музичний) і вивчала склади в аспекті їхньої наголо-шеності й тривалості. Проте, зародившись як учення про поетичний стиль, термін „просодія“ з часом розширив свій обсяг і зміст і з кінця XX ст. став найчастіше використовуватись для позначення метричної системи віршового мовлення і фо-нетичних характеристик усіх супрасегментних (надсегментних) мовленнєвих оди-ниць, узятих окремо і в комплексі (Антипова 1990). На сьогодні поняття просодії неоднозначно розглядається й тлумачиться як лінгвістикою (фонетикою), так і лі-тературознавством (віршознавством). У лінгвістиці часто не розрізнюють поняття просодії й інтонації; у літературознавстві просодію як учення про метрично зна-чущі елементи мовлення (паузи та довгі й короткі, наголошені й ненаголошені склади) іноді розглядають як синонім ритміки.
Інтерес до інтонації (від лат. intono – гучно, голосно вимовляю) мовлення ви-являли ще античні теоретики ораторського мистецтва, описуючи мовленнєву ме-лодію, ритм, темп, паузи, поділ потоку мовлення на смислові частини. На важли-вість відповідного інтонаційного оформлення різних родів промов указували й ді-ячі середньовіччя, зокрема Феофан Прокопович та Михайло Ломоносов. Так, у восьмій книзі Риторики Ф. Прокопович зазначав, що вітальну промову слід виголошувати енергійно, стрімко, приємно, з пафосом, а в похоронній уживати переривання, замовчування, паузи (Прокопович 1961). М. Ломоносов у своїй пра-ці Краткое руководство к риторике зауважував, що голос слід понижувати чи підвищувати відповідно до змісту промови, уникаючи проте поспіху або розтягу-вання мовлення, бо від першого слухачам робиться „невнятно“, а від другого „скучно“ (Ломоносов 1952). На новий щабель розвитку піднялися дослідження інтонації в кінці XIX. ст. у працях Г. Суіта і Д. Джоунса, які заклали теоретичні основи інтонології як науки – адже тривалий час інтонація не мала чітко визначе-ного місця серед розділів лінгвістики: російські мовознавці розглядали її в межах синтаксису, чеські – в межах фонетики. На сьогодні дослідження інтонації прова-дяться за допомогою комп’ютерних технологій і мають широкий спектр теоретич-ного та практичного застосування (при вивченні інтонаційних особливостей різ-них мов, у тому числі в дидактичному й перекладознавчому аспектах; розроблен-ні систем автоматичного синтезу й розпізнавання мовлення; у фонолінгвокримі-налістиці тощо). Проте й нині багато які питання інтонації недостатньо висвітле-ні: нерівномірно досліджені її функції, нема одностайного розуміння одиниці ін-тонації тощо. Серед проблемних питань – також і співвідношення понять інтона-ції й просодії.
Вiра Берковець (Бондаренко) 14
1. Обсяг понять просодія й інтонація Згідно зі словниковими даними, просодія охоплює, з одного боку, систему вимови наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів у певній мові, а з іншого – являє собою вчення про співвідношення складів у вірші, сукупність правил вір-шування (Словник української мови 1977:291) і вивчається, таким чином, лінгвіс-тикою (фонетикою) і літературознавством (віршознавством). У більш поглиблено-му лінгвістичному розумінні просодія є системою фонетичних супрасегментних характеристик мовлення (висотних, силових, часових), які охоплюють усі рівні мовленнєвих сегментів (склад, слово, словосполучення, синтагма, фраза, надфраз-на єдність, текст) на перцептивному та фізичному рівнях (Антипова 1990:401-402).
Натомість інтонація тлумачиться як, по-перше, „ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелек-туальний та емоційно-вольовий зміст мовлення“; по-друге – як „тон, манера або відтінок вимови, які виражають яке-небудь почуття мовця, його ставлення до об’єкта мовлення“, і нарешті, по-третє – як „точність, рівність звучання кожного тону музичного інструмента або звуку пісні щодо висоти, тембру та сили“ (Слов-ник української мови 1973:40). Отже, інтонація є об’єктом дослідження не тільки філологічних наук, а й музикознавства.
2. Просодія й інтонація: функціональні та компонентні відмінності У спеціальній науковій літературі існують різні погляди на явища просодії й інто-нації. Згідно з однією точкою зору, розробленою В. О. Артемовим, просодія й ін-тонація різняться насамперед ф у н к ц і о н а л ь н о : під просодією розуміють явище, яке „слугує для розрізнення складів і визначення їх сполучення у фонетич-ному слові“, тоді як інтонація є явищем, за допомогою якого отримують своє кон-кретне вираження „смисловий зміст речення, виражені в ньому предикативні від-ношення, комунікативні значення і модальності, а також лексичний склад і синта-ксична будова“; інтонація слугує також „одним із засобів розрізнення стилістич-них можливостей мовлення і вирізняє орфоепічно правильне літературне мовлен-ня даною мовою“ (Артемов 1976:35). Таке розуміння чітко розмежовує ці поняття і відносить просодію до складу, а інтонацію – до фрази. На функціональних від-мінностях базується розуміння просодії й інтонації також і Л. В. Златоустовою: на її думку, хоча обидва ці терміни мають спільну природу, їхнє функціональне при-значення різниться: інтонація слугує для вираження основних смислових відно-шень у висловленні, а просодія оформлює мовлення за допомогою надсегментних засобів (Златоустова 1983:11-12). Просодія як система супрасегментних фонетич-них засобів, що вивчаються з позиції як фізичних, так і сприйманих властивостей, часто протиставлена інтонації, використовуваній для позначення функціональних категорій (Антипова 1990:401-402).
Інша точка зору характеризує просодію й інтонацію в аспекті к о м п о н е н -т н о г о наповнення: так, Д. Крістал і Д. Фрай розуміють просодію як багатоком-понентну єдність, до якої входять мелодика, наголос, словесний тон, ритм, пауза, темп, тембр, довготні характеристики. Російська лінгвістична школа називає фак-тично ті самі складники і в системі інтонації – на відміну від західної лінгвістич-ної школи (особливо американської та британської), для яких типовим є ототож-нення інтонації з мелодикою (Антипова 1984:39). Таким чином, поняття просодії й інтонації (в широкому їх розумінні) багато в чому співвідносні. Прихильники цієї точки зору чітко розмежовують сегментний і супрасегментний, або просодич-ний, рівні й розглядають просодію як рівень, протилежний сегментному, як систе-
До питання про співвідношення понять „просодія“ й „інтонація“ 15
му супрасегментних засобів, у якій можна виділити ряд одиниць (компонентів) про-содії. Тоді як поняття інтонації у вітчизняній лінгвістиці традиційно пов’язували зі смисловими одиницями і насамперед із фразою, не виключаючи, проте, й поняття „інтонація слова“, започаткованого О. М. Пєшковським (Антипова 1984:39-40).
Ще інший підхід пропонує розглядати інтонацію та просодію як синоніми на рів-ні комунікативних одиниць мови та диференціювати їх на рівні внутрішніх рис ін-тонаційної (просодичної) структури висловлювання, зберігаючи за просодією дві сфери дії, а за інтонацією – одну (Дубовский 1983). Як зазначає Н. Д. Свєтозарова:
[...] термін „просодика“ ширший, але – в певному відношенні – і вужчий терміна „інтонація“. Якщо просодична структура – це спосіб організації звукових послідовностей, починаючи зі складу (склад, слово, ритмічна група, синтагма, висловлювання), то під інтонацією, принаймні в найпоширенішому нині значенні цього слова, розуміють лише спосіб просодичної організації синтагм і висловлювань. З іншого боку, говорячи про просодику, звичайно мають на увазі ли-ше засоби просодичної організації мовленнєвих одиниць, тоді як до поняття інтонації [...] вхо-дить і смисловий аспект (Светозарова 1982:6-7).
Зауважимо, що крім терміна „просодія“ в лінгвістичній літературі можна зустріти також і „просодика“, і „просодеміка“. Взаємодію цих термінів розглядає Р. К. По-тапова: згідно з її концепцією, просодія є субстанціональним поняттям, що нале-жить до матеріальних засобів реалізації живого мовлення і характеризується ч. о. т., інтенсивністю й тривалістю; просодика та просодеміка належать до функціональ-ної сфери і формуються просодією. Отже, просодія – будівельний матеріал, про-содика – спосіб побудови задуманого, а просодеміка – соціальне призначення по-будови та її відмінність від побудов за тією чи тією ознакою (Потапова 1982:29-32). Що ж до інтонації – вона відрізняється від просодії, просодики й просодеміки тим, що останні не є мовними знаками, а лише частиною мовного знака, але в реальному мовленні просодія, просодика, просодеміка та інтонація нерозривно взаємопов’язані. Будь-яка реалізація мовленнєвого повідомлення є складною струк-турною єдністю субстанції (просодичних характеристик) і функції (просодики, просодеміки, інтонації) (Потапова 2002:278-279). О. Селіванова пропонує нази-вати „просодикою“ систему супрасегментних компонентів звукової будови мови: наголосу, темпу, тембру, ритму, тону, мелодики, гучності, паузації в аспекті їхніх фізичних і перцептивних ознак, а „просодемікою“ – галузь фонетики, яка вивчає супрасегментні одиниці звукового устрою мови (Селіванова 2006:503).
Щодо підпорядкованості просодії інтонації чи навпаки простежуються дві тра-диції: 1) розглядати просодію, її елементи як компонент інтонації; 2) розглядати інтонацію як складову просодичного рівня мови. Ряд вітчизняних дослідників (О. С. Ахманова, Л. В. Бондарко, Л. А. Вербицька, М. В. Гордіна, С. В. Кодзасов та ін.) дотримуються першої традиції і вважають інтонацію більш загальним по-няттям, складним комплексом просодичних елементів, що охоплює мелодику, ритм, інтенсивність, темп, тембр, логічний наголос і слугує на рівні речення для вираження різних синтаксичних значень та експресивних й емоційних конотацій (Ахманова 1954). Мовленнєва інтонація – це:
[...] сукупність системно зумовлених просодичних характеристик мовлення, до яких належать частота основного тону, інтенсивність і тривалість, що в плані сприйняття відповідає мелодич-ному, силовому (гучність) і темпоральному компонентам (Кантер 1988:17).
Згідно з іншою традицією, поширеною в сучасній лінгвістиці, прийнято вважати, що інтонація як „єдність взаємопов’язаних компонентів: мелодики, інтенсивності, тривалості, темпу мовлення і тембру вимови“ (деякі дослідники називають іще паузи) разом із наголосом утворює просодичну систему мови (Торсуева 1990:197), тобто виступає складовою частиною просодії. Таким чином, просодія охоплює систему фонетичних засобів (висотних, силових, часових), які реалізуються в мов-
Вiра Берковець (Бондаренко) 16
ленні на рівнях складу, слова, словосполучення, синтагми, фрази, надфразної єд-ності, тексту і виконують смислорозрізнювальну роль; у складі просодії часто ви-діляють такі компоненти, як мовленнєва мелодія, наголос, часові та тембральні характеристики, ритм, для тональних мов – словесні тони (Антипова 1990).
3. Одиниці просодії й інтонації Серед одиниць просодії дослідники називають просодему – це:
[...] одиниця супрасегментного нашарування на фонетичному рівні мови, що представляє особ-ливості наголосу, темпу, тембру, ритму, тону, мелодики, гучності, паузації, які розглядаються в аспекті їхніх фізичних і перцептивних ознак (Селіванова 2006:502).
На думку зарубіжних дослідників (Д. Джоунс, Е. Хоген), кожен із просодичних параметрів – рухи основного тону, темп, типи стику та ін. – має свої специфічні одиниці – носії значення: тонеми, хронеми, акцентеми (Николаева 1969:114). Се-ред одиниць просодії називалися й ритмогрупа, синтагма (термін Л. В. Щерби), колон (в античних теоретиків), прозодичний період (О. Х. Востоков), дихальна група, смислова група, тоногрупа, діерема, номема (В. В. Мартинов), акцентне слово (Ю. С. Маслов), ритмофраза, період (послідовність мінімум двох сусідніх синтагм, а також синтагми й ритмофрази), фонетичний абзац (пор.: „надфразна єдність“ у Л. А. Булаховського, „логічне ціле“ в О. М. Пєшковського, „складне синтаксичне ціле“ („замкнена синтаксична структура“) у М. С. Поспєлова, „про-заїчна строфа“ у Г. Я. Солганика, „дрібний синтаксичний компонент“ в І. О. Фігу-ровського, „синтагма“ у Б. Мальмберга). Причому фоноабзац виступає ієрархічно найбільшою семантико-просодичною одиницею усного тексту, спроможною адек-ватно репрезентувати модель просодичної структури певного типу тексту в ціло-му, яку, за аналогією з супраінтонемою І. Г. Торсуєвої, можна назвати супрапро-содемою (Дубовский 1975). Серед основних одиниць просодії називають також інтонему (В. О. Артемов, Т. М. Ніколаєва та ін.), просодему (М. С. Трубецькой, К. К. Баришникова, С. М. Гайдучик та ін.).
Термін „просодема“ різні дослідники співвідносять із різними одиницями. Так, М. С. Трубецькой розумів під просодемою тільки мінімальну просодичну одини-цю певної мови – склад у складорахуючих і мору в морорахуючих мовах (Трубец-кой 2000:211). Інші лінгвісти співвідносять просодему не тільки зі складом, а й з послідовністю складів (П. С. Кузнєцов), і з фразою (К. К. Баришникова, С. М. Гай-дучик); просодему фрази як пучок дистинктивних ознак визнають багато хто з лінгвістів, а деякі вважають за можливе виділити у просодемі динеми, хронеми, тонеми тощо (Барышникова 1975:9-10). У кожній мові існує своя просодематична система, тому під „просодемою“ прийнято розуміти семіотично релевантну струк-туру просодичних диференційних ознак просодематичної системи мови (Барыш-никова, 1975:11). Просодичний рівень складається зі сформованих у процесі мовлення варіативних ланцюжків складів, які групуються і членуються засобами просодії на контрастивно значущі одиниці: тональні групи (англійська мова), ритмічні такти, ритмічні фрази (німецька мова), ритмічні групи, акцентні одиниці (французька мова). Ці структурні одиниці, межі яких позначаються просодичними засобами, утворюють ієрархію відношень, що складають фразу-висловлювання, яка вважається основною одиницею просодії – зокрема, у мінській лінгвістичній традиції. Фразу-висловлювання утворюють склад як мінімальна одиниця сегмен-тації мовленнєвого потоку та ієрархічно вища від складу нечленована акцентна одиниця – ритмічний такт (Гайдучик 1975:191). У російській лінгвістичній тра-диції більш поширеною є ідея Л. В. Щерби про основну інтонаційну одиницю –
До питання про співвідношення понять „просодія“ й „інтонація“ 17
синтагму (Щерба 1963:85). Основною домінантною інтонаційною (просодичною) одиницею називає синтагму й Н. В. Черемісіна в ряді інших інтонаційних одиниць (фонетичне слово, синтагма, речення (висловлювання)) (Черемисина 1984:80); мінімальною інтонаційною одиницею вважає синтагму Л. В. Бондарко (Бондарко1977:160) та ін.
Разом із тим вважається, що принципи вичленування й класифікації інтонацій-них одиниць „лишаються практично нерозробленими“ (Торсуева 1973:163); „від-повідного загальноприйнятого поняття інтонаційної одиниці не існує“ (Брахнов 1975:40); „інтонаційний інвентар мов поки [...] не встановлено, не можна навіть сказати, щоб повністю був визначений характер фонологічної одиниці інтонації“ (Цеплитис 1974:163).
На позначення одиниць інтонації використовують терміни синтагма, інтонема, інтонаційна конструкція (ІК), інтонаційний контур. Багато хто з лінгвістів розгля-дає саме інтонему (сукупність лінгвістичних ознак, параметрів, які достатні для диференціації значення висловлення або його частини й передають комунікатив-ний тип висловлювання, смислову важливість синтагм, членування на тему і ре-му) (Торсуева 1990:198) як основну одиницю інтонації.
Термін „інтонема“ було уведено в лінгвістику О. О. Реформатським в 40-их рр. XX ст. В. О. Артемов характеризує інтонему як функціональну єдність із типовим малюнком з різних інтонаційних елементів, як сукупність інтонаційних розрізню-вальних ознак, властивих певній інтонаційній одиниці в її протиставленні іншій інтонаційній одиниці (Артемов 1953; Артемов 1976). У дослідженнях Московсь-кої лабораторії експериментальної фонетики і психології мовлення, а також у ряді інших зарубіжних робіт „інтонема“ розуміється як сигніфікативна одиниця функ-ціонального плану інтонації, що являє собою структурну єдність мелодії, акцент-ного розчленування, темпу, ритму і тембру (Барышникова 1975:9). Російська дос-лідниця Т. М. Ніколаєва вважає інтонему зумовленим і невільним сполученням просодичних одиниць, зв’язаним пучком просодичних значень, і зазначає, що таке розуміння інтонеми не є новим (див. праці С. М. Гайдучика, В. О. Васильєва, С. І. Бернштейна). На її думку:
[...] інтонема – це розрізнювана в мовному вжитку одиниця, яка передає тип відношень між звуковими одиницями – синтагмами – і являє собою зв’язаний пучок значень окремих просо-дичних величин. Реалізується і визначається інтонема лише в контрастному зіставленні син-тагм у потоці мовлення,
а за акцентемами, тонемами, хронемами, діеремами доцільно залишити спільну назву „просодеми“ (Николаева 1969:115-116).
Л і т е р а т у р а
Антипова, А. М. 1984. Ритмическая система английской речи. Москва. Антипова, А. М. 1990. Просодия. В: Лингвистический энциклопедический словарь. Москва, 401-402. Артемов, В. А. 1953. К вопросу об интонации русского языка. В: Ученые записки МГПИИЯ. Т. VI.
Москва, 9-54. Артемов, В. А. 1976. Психология речевой интонации (интонация и просодия). Часть 2. Москва. Ахманова, О. С. 1954. Фонология. Материалы к курсам языкознания. Москва. Барышникова, К. К. 1975. Уровни анализа просодии и ее функции. В: Экспериментальная фоне-
тика: Сб. научных статей. Минск, 4-23. Бондарко, Л. В. 1977. Звуковой строй современного русского языка. Москва. Брахнов, В. М. 1975. Про інтонацію як мовний формальний засіб. В: Інтонація як мовний засіб
вираження думки. Київ, 39-59. Гайдучик, С.М. 1975. Ритмический такт как единица просодической системы языка (на мате-
риале современного немецкого языка). В: Романское и германское языкознание. Вып. 5. Минск, 190-199.
Вiра Берковець (Бондаренко) 18
Дубовский, Ю. А. 1975. Вопросы просодии устного текста. Минск. Дубовский, Ю. А. 1983. Просодические контрасты в языке. Симферополь. Златоустова, Л. В. 1983. Интонация и просодия в организации текста. В: Звучащий текст. Москва,
11-21. Кантер, Л. А. 1988.Системный анализ речевой интонации. Москва. Ломоносов, М. В. 1952. Полное собрание сочинений. Т. 7. Москва – Ленинград. Николаева, Т. М. 1969. Интонация сложного предложения в славянских языках (опыт экспери-
менталного исследования). Москва. Потапова, Р. К. 1982. Просодия, просодика, просодемика. В: Просодия текста. Тезисы докладов
научно-методической конференции. Москва, 29-32. Потапова, Р. К. 2002. Новые информационные технологии и лингвистика. Москва. Прокопович Ф., 1961. Сочинения. Москва – Ленинград. Светозарова, Н. Д. 1982. Интонационная система русского языка. Ленинград. Селіванова, О. 2006. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава. Словник української мови, 1973. В 11 томах. Т. 4. Київ. Словник української мови, 1977. В 11 томах. Т. 8. Київ. Торсуева, И. Г. 1973. Сравнение систем вариантов русской и французской интонации (к проблеме
исследования и строгости научного описания). В: Проблемы теоретической и прикладной фо-нетики и обучение произношению. Москва, 163-165.
Торсуева, И. Г. 1990. Интонация. В: Лингвистический энциклопедический словарь. Москва, 197-198. Трубецкой, Н. С. 2000. Основы фонологии. Москва. Цеплитис, Л. К. 1974. Анализ речевой интонации. Рига. Черемисина, Н. В. 1984. Аспекты и эвристическая значимость фоностилистики. В: Актуальные во-
просы интонации. Москва, 77-84. Щерба, Л. В. 1963. Фонетика французского языка. Москва.
Summary The article covers various scientific views on prosody and intonation and gives a brief description of the history and scope of these concepts.
The author gives a comparative analysis of understanding prosody and intonation in the scientific literature in the aspect of their functional and component differences. The article also systematizes views of scientists on the problem of defining the basic unit of prosody and intonation in domestic and foreign linguistics.
Київ В і р а Б е р к о в е ц ь ( Б о н д а р е н к о ) ([email protected])
